Доля українського зерна: чи буде експортний коридор

За останні дев’ять днів у результаті ракетних ударів, завданих Росією по території України, пошкоджено та частково знищено 26 об’єктів портової інфраструктури, 5 цивільних суден, а також тисячі тонн цьогорічного врожаю. В головному управлінні розвідки Міноборони України заявили, що таким чином Росія не лише хоче відсторонити Україну від експорту зерна, але й сама продавати крадене на тимчасово окупованих територіях нашої країни збіжжя.

Яка подальша доля очікує на українське зерно? Які альтернативні шляхи його експорту на світові ринки наразі найбільш актуальні та наскільки суттєво вплине на аграрний сектор вихід Росії із "зернової ініціативи". Відповіді на ці та інші питання читайте в ексклюзивному інтерв’ю журналістів Новини.LIVE з політологом Володимиром Волею.

— На вашу думку, чи справді знищення української портової інфраструктури може прибрати нас з переліку тих країн, які забезпечують світ зерном? І чи зможе Росія монополізувати цей ринок?

— Росія не зможе монополізувати цей ринок. Путін полюбляє розказувати, що Україна постачає лише 5%, а Росія — 20%, тому нічого критичної для нас немає. Але це не так, бо є певні сорти пшениці, які світові держави імпортують саме у нас. Після виходу із зернової угоди Росія намагається просунути тепер своє збіжжя і таким чином  вплинути на продовольчу безпеку світу. До того ж РФ обіцяє африканським країнам доставити 25 тисяч тонн зерна безплатно. Це політичний хабар, щоб нівелювати негатив від того, що вони зупинили експорт зерна з України. Це нечесна гра.

До речі, на нещодавній саміт "Росія — Африка" прибули лише 17 лідерів африканських країн, хоча раніше було 40. Багато хто не погодився взяти участь у ньому через те, що Росія зруйнувала шляхи постачання зерна і веде війну проти України. Ті, хто був присутній, розкритикували вихід РФ із зернової угоди. Адже вона не зможе компенсувати ту частину зерна, яка йшла з України. До того ж російська сторона все робила для того, щоб блокувати експорт зерна з українських портів, а от нещодавні ракетні удари по портовій інфраструктурі — це зухвалий крок, і весь світ це бачить.

— У Кремлі називають кілька умов їх повернення до зернової угоди, зокрема зняття санкцій на постачання російських добрив та підключення банків до SWIFT, припинення "всіх обмежень". Для нас такі умови є неприйнятні, тому маємо шукати інші шляхи експорту українського зерна. Які саме, на вашу думку, в сьогоднішніх умовах для нас можливі?

— Зараз обговорюється два напрями: перший — все ж таки відновити функціонування морського коридору і другий — збільшення перевезень суходільними маршрутами через Європу. Другий варіант більше безпечний. Але він не дає змогу експортувати ті об’єми зерна, які здійснювалися через море. Росія тим часом вже розказує, що буде перевіряти всі судна, які прямують до/з України, незалежно під яким прапором вони йдуть. За їх словами, якщо вони тримають курс до України, то значить, підтримують її в цій війні. Але все це нісенітниці та маніпуляції. Росія не має право перевіряти судна, які прямують до України, те, що вони роблять — самовілля. Ніхто не уповноважував РФ односторонньо перевіряти цивільні судна третіх країн. Тут російська сторона може піти далі й обстріляти зерновози, але тоді це буде безпідставний акт агресії і як результат може розпочатися збільшення антиросійської коаліції. Тому вона поки лише залякує всіх.

Є ще один варіант: можна організувати прохід суден через Чорне море, але без участі Росії, а до перевірки кораблів долучити інспекторів з інших країн. Також проблема проходу суден може бути вирішена через прибережні територіальні води країн НАТО: Туреччини, Румунії, Болгарії. Росія не може зайти на їх територію, інакше це буде вважатися актом агресії. Не говорячи вже про обстріли. Але слабким місцем в цьому є те, що Росія завдає ударів по українських портах, і будь-яке судно, яке заходить сюди, може стати мішенню для обстрілів.

— Вільна демократична партія Німеччини, яка є частиною коаліції, висунула ідею військового захисту кораблів з українським зерном у Чорному морі. Проте виявляється, що сама Німеччина не може взяти участь у такому захисті, оскільки її військово-морський флот перебуває в обмеженому стані. Туреччина висловила готовність допомогти за певних обставин. Болгарія та Румунія теж можуть надати кораблі для контролю своїх вод і кордонів. На вашу думку, чи вдасться створити таку морську коаліцію?

— Заява вільної демократичної партії Німеччини виглядає за змістом красиво, але в реальності вільних кораблів для реалізації цієї ідеї нема. Те, що Туреччина висловила свою готовність за певних умов, то тут виникає питання: за яких саме умов? Якщо Путін надасть Ердогану гарантії, що російські кораблі не будуть завдавати ударів по тих суднах, які будуть супроводжуватися турецькими ВМС, тому що будь-яке військове зіткнення суден держав-членів НАТО з ВМС Росії, призводить до ризиків втягування їх у війну. Тому думаю, що це нереалістично. Вони можуть провести зерновози до територіальних вод України, а як тільки вони перетнуть межу, то Росія їх обстріляє. Краще шукати нові важелі тиску на Росію вже ближче до осені саме через формування широкої коаліції за участю африканських, азійських, європейських та латиноамериканських держав на підтримку зернових коридорів. Тут ще треба ввести практику перевірки всіх російських суден, що прямують у напрямку протоки Босфор. Адже, якщо РФ перевіряє кораблі, що прямують до України під приводом того, що так може здійснюватися перевезення зброї, то чому ми не можемо теж перевіряти їх кораблі під таким же приводом? До речі, РФ може перевозити не лише зброю, але й крадене зерно, санкційні товари. У такому випадку треба створити спеціальну міжнародну моніторингову групу, яка буде перевіряти всі судна.

— Якщо морський шлях все ж таки буде закритий, залишається наземний. Але тут ми стикаємося із досить серйозними проблемами — заповнені дороги, митний контроль, не бажання деяких держав сусідів, щоб українське зерно зупинялося на їх територіях  тощо. Чи зможемо ми налагодити всі нюанси за цим напрямом?

— Сусідні п'ять держав, які виступали за заборону постачання українського зерна саме на територію цих країн, сьогодні не мають нічого проти транзиту, вони акцентують свої вимоги на тому, що не хочуть, аби збіжжя з України хоч якимось чином зупинялося на їх території. Налагодити ці механізми можна. Для цього необхідно здійснити пломбування на території України, а далі потяг із зерном йде до портів призначення. Проблема у тому, що його вартість зростає. Тут виникає конкуренція. Тому Україна висловила ідею, щоб Європейський Союз субсидіював вартість перевезень суходолом. Але ЄС це поки не підтримує. Зважаючи на це, треба вести все ж таки переговори про повернення морських  шляхів.

— Деякі експерти заявляють, що відсутність зернової угоди може позитивно вплинути на інвестиції в інші експортні шляхи. Досі, маючи варіант експорту морем, ринок стримано вкладав кошти в перевалку на залізниці. Тепер же його учасникам доведеться активніше працювати над забезпеченням альтернативних шляхів. На вашу думку, чи дійсно відсутність зернової угоди допоможе нам розвивати їх?

— Через те, що нема вибору, то, можливо, хтось буде інвестувати гроші в інші альтернативні шляхи. Але треба розуміти, що експорт морем — найбільш конкурентний. Залізницею такі об’єми зерна не перевезти. Сплеску інвестицій в суходільні шляхи, думаю, не буде. Війна закінчиться, і все повернеться, або ж повернеться тоді, як загнати флот Росії у Новоросійськ, і тоді можна говорити про початкове відновлення морських шляхів.

— Російські дипломати сьогодні наголошують на переманюванні на свій бік європейських країн, пропонуючи їм досить вигідні умови щодо газу та нафти. Яскравий приклад тому Угорщина. Чи вдасться нам вистояти та протистояти ще на цьому фронті?

— На газовому фронті проблем не має бути. Так, Угорщина купує дешевий російський газ в обхід території України. Але Чехія на 80% вже заповнила свої сховища, Україна так само, Німеччина стабільно забезпечує свої потреби. Так само й інші держави. Правда, ще Словаччина отримує нафту від Росії, але наразі трубопровідної нафти до Європи йде все менше. Крім того, більшість країн вже майже не купує у них газ. До речі, за офіційними даними Росстату та Мінфіну РФ, за перше пів річчя 2023 року доходи російського бюджету впали на 12%, а доходи від нафто-газового експорту впали на 47%. І це при тому, що Індія рекордними темпами вийшла на закупівлю російських енергоресурсів. Падіння відбувається внаслідок того, що зменшилася кількість покупців. В Росії тепер змушені з тим газом щось робити.

— У міжнародної спільноти залишилися ще важелі впливу на Росію чи основні ресурси вичерпані?

— Сьогодні ще є важелі впливу, санкції розширюються, банки перестають обслуговувати валютні рахунки росіян, а заборони на російський сировинний експорт збільшуються. У Європі розглядають можливість санкцій проти алюмінію із РФ. До речі, одна із російський алюмінієвих компаній продала у США свого трейдера через побоювання, що справи у компанії погіршаться. Нині продовжується введення санкції проти обхідних механізмів. Їх виявляють і знову посилюють. Робота триває, вона, можливо, не така масштабна, але санкції роблять свою справу.

Наразі в самій Росії почало дорожчати життя. До прикладу: росіяни почали купувати на 10% дешевші бойлери, сектор нерухомості стоїть, бо у людей зменшилася купівельна спроможність. Бюджет переглядають, грошей немає. Через падіння експорту та зменшення імпорту зникає профіцит. Також  велика проблема з військово-промисловим комплексом: ті контракти, які були представлені бізнесу, почали переглядати, щоб зменшити їх вартість. Нині гостро відчувається дефіцит в робочих руках, а рівень безробіття серед молоді рекордно низький. Негативні явища в Росії все більше помітні.