Чому нинішнє обмеження ціни російської нафти не зупинить війну проти України

Росія стоїть на трьох вишках — нафтогазовій, телевізійній та караульній. Якщо забрати одну, росія втратить стабільність. 

2 грудня країни Євросоюзу, Великої сімки та США післяф п'яти місяців дискусій домовились про запровадження граничних цін на нафту з росії. Наразі ціну домовились обмежити на рівні 60 доларів за барель.

Обмеження цін набуло чинності 5 грудня. Щоправда, ще передбачено 45-денний перехідний період.

Угода між країнами Євросоюзу та G7 стала доповненням до ембарго на російську нафту, що постачається морем до країн Євросоюзу, Великої Британії, США, Австралії та Канади. Ембарго вступило в силу також з 5 грудня. З цієї дати країни Європейського Союзу повністю припиняють закупівлю російської нафти. Але доставка раніше законтрактованих обсягів російської нафти на європейський ринок триватиме до 19 січня 2023 року. Важливий нюанс: загалом російська нафта постачатиметься на європейський ринок до грудня 2024 року. Але лише для потреб Угорщини та Болгарії, оскільки ці країни зазначені як винятки у шостому пакеті антиросійських санкцій.

З 5 лютого 2023 року планується також запровадження цінових обмежень на російські нафтопродукти.

Як діятимуть цінові обмеження

Традиційно майже половину доходів бюджету країни-агресорки (до 45%) формують кошти від експорту енергоносіїв — нафти, нафтопродуктів та газу. Росія — другий за розмірами світовий експортер нафти після Саудівської Аравії. Країна-агресорка заробляє на цьому шалені кошти, які серед іншого витрачає на війну проти України. За даними Міжнародного енергетичного агентства, лише за вересень поточного року росія заробила на продажу нафти 15,3 мільярдів доларів.

Основна мета запроваджених міжнародних санкцій — зменшення доходів країни-агресорки від експорту нафти та нафтопродуктів. Санкційний механізм передбачає можливість "ручного" регулювання ціни залежно від "поведінки" росії. Очікується, що цінову стелю регулярно переглядатимуть, щоб вона була на 5% нижчою за ринкову ціну російської нафти.

Щоб контролювати ціну російської нафти, Євросоюз і Велика сімка заборонили страхувати та фінансувати перевезення цієї нафти морем, якщо покупець заплатив за сировину більше ніж 60 доларів за барель.

Річ у тім, що росія експортує свою нафту переважно морем. За даними Міжнародної групи з питань санкцій проти рф, наведеними Київською школою економіки, близько 75% своєї нафти росія експортує танкерами, які належать компаніям з країн "антипутінської" коаліції. А 90% світового ринку страхування морських перевезень контролює Міжнародна група P&I Clubs, що базується в Лондоні. Без її згоди жоден танкер не може вийти в море.

І можливо не випадково в світових ЗМІ з’явилась інформація про те, що росія масово скуповує по всьому світові старі танкери, які ще вчора планувалось відправити на металобрухт, для забезпечення "сірих" перевезень за умов тотальної відмови від страхування суден з російською нафтою.

Чи зупинять санкції війну проти України

Війни виграють обережні оптимісти

Декілька слів про обґрунтованість граничної ціни російської нафти на рівні 60 доларів за барель.

Щонайменше два фактори вказують на аномальність прийнятого рішення, зазначає в коментарі для Новини.LIVE колишній директор з комунікацій Групи Нафтогаз, провідний експерт енергетичних програм центру Разумкова Максим Білявський.

По-перше, медіана (середнє значення) ціни на російську нафту за останні 10 років становить 69,54 долара за барель. Це лише на 14% вище за встановлену стелю ціни.

"Важливо зауважити, що практика знижувальних граничних цін передбачає встановлення мінімум 50% дисконту від середнього значення за певний період часу. Для конкретного випадку верхня межа ціни на російську нафту мала би бути встановлена на рівні 35 доларів за барель. Це відповідає критичному рівню, який був закладений в бюджет держави-агресора", — підраховує експерт.

По-друге, протягом другої половини листопада фактична ціна збуту російської нафти становила 52 долари за барель, що лише на 13% менше за встановлену межу. Таким чином, у найближчий тиждень індикатив російської Urals зросте і підтисне стелю в 60 доларів за барель, що в кращому випадку призведе до збитків бюджету держави-агресорки на рівні 1% ВВП. Це мінімальний збиток.

Враховуючи наслідки впроваджених цінових обмежень, у перспективі наступних 12 місяців російський бюджет може втратити приблизно 50 мільярдів доларів. Але росія спробує зберегти прибуток на рівні 45 мільярдів доларів від постачання нафти в Азійсько-Тихоокеанський регіон.

Втім, навіть для отримання такого прибутку агресору доведеться зробити великий масив роботи. Перш за все, це скласти портфель довгострокових контрактів, який на сьогодні пустий, тому що багато потенційних споживачів побоюються санкцій стосовно себе. І ці побоювання обґрунтовані. Тому що найближчим часом будуть введені системні покарання, в тому числі в площині кримінального права, стосовно обходу санкцій.

По-друге, агресору потрібно розблокувати пропускну здатність своєї залізниці в напрямку Китаю та забезпечити танкерний флот з 300 суден з відповідними ліцензіями. Зараз цей флот укомплектований лише на 70%. Причому більшість суден — це неліквідні транспортні танкери, які у випадку їхньої подальшої експлуатації без належного ремонту можуть спричинити екологічні надзвичайні ситуації. Таке вже траплялося, коли росія разом зі своїми поплічниками обходила санкції, перевантажуючи нафту у відкритому морі.

"Важливий нюанс. Країни G7 мають бути готові до застосування радикального сценарію. Бажано було би вже в найближчий місяць оголосити про подальше зниження цінової стелі на російську нафту — до рівня 30-35 доларів за барель. В такому випадку втрати росії сягатимуть 5-7% ВВП, а недоотримана виручка держави-агресорки становитиме приблизно 90 мільярдів доларів на рік порівняно з нинішнім рівнем доходів", — підраховує Максим Білявський.

Як би там не було, але гранична ціна на російську експортну нафтову суміш Urals впливатиме на котирування еталонних сортів нафти — WTI та Brent. Що більше буде тиску на ціну Urals, то нижче опускатиметься ціна на еталонні сорти нафти.

"Вважаю, що в 2023 році такий розвиток подій абсолютно можливий, адже від загального зниження котирувань нафти і, відповідно, роздрібної ціни нафтопродуктів залежить результат майбутніх виборів президента США. В найближчі 18 місяців суспільно-політичні настрої в США визначатимуться саме вартістю нафтопродуктів, бо зараз американців найбільше хвилює зростання цін на продукти харчування і нафтопродукти", — зазначає експерт.

Варто згадати, що колишній президент США Буш-старший прийшов до влади наприкінці 1980-х років в тому числі за рахунок того, що свого часу працював у нафтовидобувній галузі та мав усі доступні інструменти для врегулювання подібних криз. Цей випадок демонструє той факт, що для США питання цін на нафтопродукти дуже чутливе. І воно впливає безпосередньо на вибори.

Цей нюанс чудово розуміють в адміністрації президента США Джозефа Байдена. Тому, вважає співрозмовник Новини.LIVE, з точки зору геополітичної перспективи є всі можливості, щоб прибрати російську нафту з глобального ринку.

Деякі країни-експортери нафти теж готові до такого розвитку подій. Так, наприклад, країни ОПЕК+ не мають намір скорочувати видобуток нафти, на що так сподівалась росія. Зберігши видобуток на нинішньому рівні, тим самим нафтовидобувні країни стимулюватимуть зниження цін. Не можна виключати навіть існування кулуарних домовленосте між країнами G7 та найбільшими експортерами нафти.

Чи зможе росія компенсувати втрату західних ринків за рахунок Китаю та Індії? На країни ЄС, G7 та США, які запровадили ембарго на російську нафту, припадає понад 35% світового споживання нафти. Це значно більше, ніж споживають Індія та Китай разом узяті. Так, на Китай припадає близько 14% від глобального попиту, на Індію — 10%. Тож компенсувати таким чином втрати від дії міжнародних санкцій росія не зможе.

Якщо говорити про китайський ринок, то тут росія є найбільшим постачальником нафти. Але у її конкурентів — Саудівської Аравії, Об’єднаних Арабських Еміратів, Омана — є серйозні переваги, такі як менше транспортне плече та комфортні взаємовідносини з Китаєм. Тому лідерство росії в частині постачань нафти на китайський ринок найближчим часом може змінитися. І це буде чи не найкраща новина для України. Бо кожні 15 мільйонів доларів, які росія отримує за продаж вуглеводнів, йдуть на будівництво однієї ракети, яка вбиває українців.

На переконання Максима Білявського, зниження граничної ціни на російську нафту до 35 доларів за барель можливо досягти в перспективі одного місяця. Це реально за умови, якщо всі сторони санкційної угоди, в тому числі Україна, активно працюватимуть на цю мету.

"Але на позначці "35" ми не зупинимось. З часом можна дотискати ціну й до 20 доларів за барель. Собівартість видобутку російської нафти коливається в межах від 15 до 21 долара за барель. В умовах російської корупції ціна продажу нафти на рівні 35 доларів за барель означатиме старт незворотніх руйнівних процесів у нафтовидобутку росії. Таким чином, російську нафту можна вивести з глобального ринку протягом наступного року. Це означатиме, що 30% ВВП росії зникне", — заявляє експерт, додаючи, що якщо російську нафту витіснити з глобального ринку, то дефіциту нафти в світі не станеться.

Країна-терорист проти лякливого Заходу

На думку президента Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайла Гончара, не варто очікувати негайного ефекту від запровадження граничних цін на російську нафту. Ефект буде наростаючим протягом найближчих років. Запровадження цінової стелі на російську нафту діятиме в комплексі з іншими санкціями проти росії. Але не варто сподіватись, що від запровадження граничних нафтових цін в росії повалиться економіка.

Оскільки гранична ціна російської нафти встановлена практично на рівні поточної ринкової ціни, росія і надалі отримуватиме доходи від торгівлі нафтою та нафтопродуктами, хоча і в меншому розмірі.

На пікові нафтових цін росія заробляла від експорту нафти і нафтопродуктів близько 250 мільярдів доларів за рік. В період мінімальних цін заробітки було впали до 120 мільярдів доларів. Але цих грошей вистачало, щоб продовжувати вести війну в Україні і Сирії.

"Ще навесні, коли заговорили про можливість запровадження цінової стелі на російську нафту, я казав, що гранична ціна має визначатись собівартістю видобутку нафти на свердловині. За офіційними даними росії, ця собівартість коливається в межах від 15 до 45 доларів за барель. Щоправда 45 — це собівартість арктичної нафти, якої не так багато в росії. Тому реальна середня собівартість коливається в діапазоні 20-30 доларів за барель", — розповідає експерт.

Чому це важливо? Якщо росія буде змушена продавати нафту за ціною не вище 30 доларів за барель, то вона лише зможе компенсувати витрати на видобуток нафти. А податкових відрахувань в державний бюджет неможливо буде здійснити. Саме податки йдуть на ведення війни.

Західні ж країни по іншому рахують собівартість, включаючи в її структуру податки.

"В цьому, на мій погляд, полягає основна хиба Заходу. Бо саме за рахунок податків росія фінансує війну. Суть запровадження цінової стелі має полягати в тому, щоб, експортуючи нафту, росія не отримувала значні кошти понад виробничі затрати на видобуток нафти. Але Захід пішов іншим шляхом. І лише Польща посіла правильну позицію", — констатує співрозмовник Новини.LIVE.

Відкритим залишається питання, чи буде надалі цінова стеля на російську нафту знижуватись. Так, відповідний алгоритм закладається в санкції. Але тут є дві проблеми, які, схоже, для себе принципово не вирішили західні країни.

Перша проблема — Захід боїться турбулентності на глобальному нафтовому ринку. Захід побоюється, що в разі різкого зниження граничної ціни росія відмовиться продавати нафту, виникне її дефіцит. А це, в свою чергу, зумовить здорожчання нафти. Такий сценарій буде на руку росії, в той час як європейські споживачі вимушені будуть платити більше.

Друга проблема — Захід боїться, що росія може превентивно призупинити поставки нафти тим країнам, які долучились до запровадження граничної ціни. Це теж, мовляв, може викликати ціновий сплеск.

"Західний політик — він переважно лякливий. Звідси такі аморфні рішення", — констатує Михайло Гончар.

На що розраховує Захід? Розрахунок іде на те, що комплексні міжнародні санкції з часом мають "задушити" російську економіку і вона не зможе фінансувати війну проти України. Але це станеться зовсім не скоро. І через запровадження цінової стелі на російську нафту цього також не станеться.

Щоправда, через два місяці набуде чинності ембарго на нафтопродукти з росії. Це буде ще один удар по російській економіці. Але це не означає, що з рф припиниться нафтовий і нафтопродуктовий потік. В ідеалі він припиниться лише на європейський та північно-американський ринок.

Близько 40% продукції росія продовжуватиме продавати в країни Азії, нехай і за шаленими знижками. Тож росія і далі зароблятиме на продажу нафти і нафтопродуктів. І сподіватися, що за декілька місяців ці доходи обваляться, не варто.

"Це нагадує ситуацію початку війни, коли у березні-квітні великі компанії як добровільний протест проти російської агресії почали відмовлятись від купівлі російської нафти. Тоді говорили про те, що якщо такі компанії, як Shell, Exxon, Total покинуть російський ринок, то за кілька місяців російська економіка посиплеться. Але по факту нічого не посипалось", — констатує експерт.

Ситуація не є оригінальною. Згадаймо санкції проти Ірану. Незважаючи на багаторічні західні санкції, він продовжує продавати нафту в країни Азії та постачати за кордон зброю. Це є демонстрацією того, як діють тоталітарні держави в умовах санкцій, мінімізуючи витрати на соціальну сферу на тлі максимізації витрат на військові розробки. Логіка дій російської влади — аналогічна.

Що стосується азійських країн, то сподіватися на їхню солідарність з Україною щодо західних санкцій проти росії не доводиться. Але тут все залежатиме від того, як буде поставлено контроль за дотриманням санкцій.

Наступним кроком колективного Заходу мають стати санкції щодо газової сфери та атомної промисловості росії. Блокування російських атомних проектів за кордоном (а їх всього 36) було би потужним ударом по економіці агресора. Мова йде про проєкти будівництва по всьому світові атомних енергоблоків та обладнання для них.

Фото: Reuters / Alexei Nikolskyi